В даній статті розглянемо низку правових позицій Верховного Суду України, які стосуються проблемних питань поділу спільного майна подружжя.
Інформація, наведена в статті, буде корисна як практикуючим адвокатам, так і широкому колу осіб.
1. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв’язку з цим – неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв’язку з припиненням її права на спільне майно.
Детально з текстом постанови Верховного Суду від 09 січня 2019 року №643/4589/15-ц можна ознайомитися за посиланням.
2. Майно ФОП може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
Згідно зі статтею 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Отже, майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.
Детально з текстом постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року №611/522/15-ц можна ознайомитися за посиланням.
3. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Внаслідок укладення кредитного договору у подружжя виникає зобов’язання в інтересах сім’ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Встановивши, що позивачем у період перебування у шлюбі з відповідачем укладено кредитний договір для придбання квартири, право власності на частину якої визнано за відповідачем, та після розірвання шлюбу ним погашено вказаний кредит, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для поділу боргового зобов’язання порівну між колишнім подружжям.
Згідно зі статтею 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Детально з текстом постанови Верховного Суду від 13 березня 2019 року №490/6024/16-ц можна ознайомитися за посиланням.
4. У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Установивши, що житловий будинок із вбудованим об`єктом торгівлі, придбані під час перебування сторін у шлюбі, оскільки протилежного відповідачами не доведено, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що вказане майно було спільним сумісним майном подружжя. Детально з текстом постанови Верховного Суду від 29 травня 2019 року №522/19610/15-ц можна ознайомитися за посиланням.